Новина

До Дня дикої природи

Без сумніву, ви вже чули щебет синичок і подумки сказали собі: «Скоро весна!». Провісниця весни, вертка й непосидюча синичка з прадавніх часів є улюбленицею полісян.

«Якщо синичка постукала у вікно оселі, то очікуйте на добру звістку», а «якщо синичка сіла на руку, то потрібно загадати бажання» - ці народні прикмети ми знаємо з дитинства.  Завзятість, що властива цим милим пташкам, так до вподоби нашим людям! Саме тому в Україні завжди шанували і оберігали синичок. «Нагодуй синицю зимою - вона згадає про тебе весною». Якщо взимку синички зграйками злітаються до будинків – це віщує похолодання. У передчутті морозів синиці кочують з лісів ближче до людей, де можна знайти, щось поживне, бо у лісі їжі стає обмаль. Та й тепліше біля людських осель.

«Маленька пташка, та гострий дзьобик». Дзьобик синиці пристосований до хапання комах та їх личинок. Впродовж дня синиця може з’їсти стільки, скільки важить сама. Особливо прожерливі пташенята. Тому синиці бажані гості у наших лісах  та садах. Недаремно ж кажуть: «як синичок більшає, то гусені меншає».

«У всякої пташки свої замашки.» Розрізняють близько 60 видів, що належать до Синицевих. На нашій території можна зустріти лиш невелику їх частину. Це такі види: Синиця велика, Синиця чорна, Синиця блакитна, Синиця біла, Синиця чубата, Гаїчка болотяна, Гаїчка-пухляк, Синиця довгохвоста, Синиця вусата.

І всі вони є мешканцями лісів, а деякі з них й сусідують з нами, полісянами. Почнемо з тих, які менш відомі через те, що рідше потрапляють нам на очі.

Синиця довгохвоста -одна з дрібніших синичок. Її вага лиш 8—9 грамів. Оперення надзвичайно пухке. Так здалеку пташка здається кулькою з довгим хвостом. В її забарвленні поєднуються білий, чорний кольори та «капучіно».  Живуть синиці довгохвості зазвичай усе життя в одній місцині у листяних та мішаних лісах і тримаються зграйками. Частіше селиться на ділянках зарослих підростом і підліском. Перевагу надають заболоченим місцевостям. Гніздяться в густих заростях, часто по берегах річок. Цікаво, що своє гніздо синиці довгохвості плетуть з моху, лишайників, павутини у формі яйця з невеликим отвором у верхній частині.  

 Гаїчка болотяна або чорноголова – синичка невеличка вагою близько 10 грамів. Вона - мешканець вологих дрібнолистяних лісів. Має не надто яскраве забарвлення. Дуже рухлива, швидко ширяє в гущавині дерев і нерідко звішується вниз головою на кінці тонких гілочок. Гаїчки зберігають свою пару усе життя і селяться на значній відстані від інших.  Оголошуючи про свої залицяння самець голосно цвірінькає з найвищої в окрузі точки, тоді демонстративно годує свою єдину «наречену». Гніздо роблять у дуплах, у щілинах між гілками та корінням, у трухлявих пеньках, рідше – у штучних синичниках.
 
 Гаїчка-пухлякабо буроголова – рухлива та непосидюча маленька пташечка. Облюбовує хвойні та мішані ліси, зрідка парки. Взимку тримається в змішаних зграйках з іншими видами синиць, повзиками, дятлами. Гніздиться в дуплах. Перебуває в одній парі усе життя. Характерно, що під час залицяння самець співає і ганяється за самочкою, обидва птахи трусять крильми і «вклоняються». На відміну від інших синиць, мох для внутрішнього оздоблення гнізд ними використовується рідко.
 
 Синиця чубата має найбільш характерну ознаку, за якою її можна розпізнати здалека — завжди припіднятий рябий чубчик. Селиться здебільшого у старих соснових та ялинових лісах. Вже у лютневі відлиги можна почути спів чубатої синиці. Зазвичай їх гнізда розташовуються високо над землею - до 3 метрів. Відклавши перше яйце, самка продовжує шукати м’який матеріал і накидає його зверху —так, що до кінця насиджування кладка вкрита товстим шаром підстилки. Влітку у великій кількості поїдають павуків, гусінь, довгоносиків та листоїдів, комарів та мух, ос, а також бджіл. У холодну пору споживають насіння ялини, сосни, бука, ягоди горобини … . Цікаво, що впродовж року чубаті синиці роблять «схованки» корму, що допомагає їм вижити взимку.
 
 Синиця вусата чи не єдина з усіх, яка не покидає свою домівку -  очерет, міняючи його на ліс, або якусь іншу місцину. Тут, біля води, синиця вусата і гніздиться, і полює, і ховається від ворогів. Тому побачити її - дуже велика вдача.
 
 Синиця блакитна своїм яскравим забарвленням помітно відрізняється від інших видів синиць. Найперше - блакитною шапочкою і темно-синіми тонкими смужками по обидві сторони дзьоба, що тягнуться на потиличку. Ще одна «стрічка» проходить навколо шиї. Дуже прудка! Часто можна побачити, як вона виробляє «гімнастичні вправи», висячі на гілці догори дригом. Старий дубовий ліс — ідеальне місце мешкання для блакитної синиці, але пристосовується і у інших змішаних лісах. Найкращий делікатес для них – попелиця. Взимку часто шнирять у заростях верби та очерету, розшукуючи комах, що сховалися в засохлих стеблах. У холодний період року часто збирається у зграйки разом із іншими синичками, перелітають ближче до людей та навідують годівниці.  
 
 Синиця біла має дуже ніжне блакитно-біле забарвлення. У дорослого самця голова біла, а очі «підведені» насиченими стрілками.  Біла синиця живиться переважно лялечками та личинками метеликів, клопами, попелицями, кониками та цвіркунами, мухами, бджолами, осами, мурашками та жуками. Цей вид перебуває під охороною Бернської конвенції і внесений до Червоної книги України, як рідкісний.
 
 
 Чорна синиця широко розповсюджена в зоні лісів. Вона живе переважно у хвойних лісах, іноді її можна побачити у садах та парках, часто біля годівниць, але густо населені міста синиця чорна оминає. Про початок шлюбного сезону у чорної синиці можна здогадатися по гучній пісні самця десь з верхівки дерева. Так самець означує собі територію. У великій кількості поїдає попелицю, довгоносиків, короїдів та інших шкідників. Восени та взимку переходить на живлення насінням, здебільшого хвойних. В цей час можна спостерігати, як синиці звисають з шишок, дістаючи з них насіння.
 
 Синиця велика нам добре знайома, бо найбільше з-поміж усіх синиць тяжіє до людей. Розміром приблизно з горобця, має досить яскраве оперення та відносно довгий хвіст. Серед інших птахів виділяється яскраво-жовтим черевцем з «краваткою» - широкою чорною смужкою від грудей до гузки. На голові – чорний «капелюшок». У дикій природі зустрічається в різноманітних лісах, на відкритих ділянках, узліссях, по берегах водойм. Селиться й у міських садах і парках. За невеликим винятком, розмножується з кінця січня по вересень, робить дві кладки за сезон. Знищуючи велику кількість шкідників лісу, приносить безперечну користь. Взимку збирається у змішані зграйки з іншими птахами, кочує у пошуках корму і охоче відвідує годівниці. У місцях підгодівлі приручається і бере прикорм з рук.

«Всяка пташка свої пісні має». Наприклад, синиця велика має «репертуар», у якому фахівці вирізняють до 40 варіацій. У кожного «співака» інтонація своєрідна. День за днем ці наспіви стають голосніше і довше, приваблюючи увагу своєю оригінальністю.У синиці блакитної пісня помітно відрізняється від пісень інших синиць – заспів починається зазвичай з невеликих двох-трьох «ці-ці», після чого лунає дзвінка, схожа на звук дзвоника пісня.