Вони йдуть пліч-о-пліч: вдома й на роботі, підтримуючи один одного - майстер лісу обходу №5 Ворсівського лісництва Микола Дудар та майстер лісу обходу №6  того ж лісництва Андрій Дудар.

 

Старший Дудар працював лісником ще у сільськогосподарському підприємстві «Ворсівське» - у колишньому колгоспному лісі. Після створення лісгоспу АПК у 2000-му залишився і успішно працює досі.  Знається Микола Анатолійович на усіх особливостях та тонкощах роботи у лісгоспі АПК. Адже ліси, що перебувають у експлуатації лісгоспу створені колишніми колгоспами як лісопосадки на збіднених сільськогосподарських землях. «Наші ліси більш уразливі і до хвороб і до стихійних пожеж, бо ж - монокультура! Це зараз садять сосну разом із листяними, щоб насадження було подібне до природного  та більш стійке, а колись засаджували лише однією культурою – сосною чи березою. Поки те насадження стане справжнім лісом (!), заселиться іншими рослинами, тваринами, матиме свій характерний мікроклімат. А пожежа – найстрашніше, що може бути для лісу. Як же ж важко її гасити! - ділиться думками Микола Анатолійович. – Кожного разу коли садимо, навесні чи восени, думаю собі чи вдасться виростити, зберегти, щоб було що передати у спадок.»

«Дудар першим відгукується і приїжджає на лісову пожежу.» - так говорять колеги Миколи Анатолійовича. І не має значення чий то ліс - державного лісгоспу чи АПК – однаково, робить усе аби зупинити вогонь. І у селі Ворсівка, де живе родина, Микола Дудар має повагу земляків. Вже два скликання є депутатом сільської ради, очолює комісію з правопорядку. Секретар Ворсівської сільської ради Любов Пилипенко розповідає: «…Пройшов Афганістан – зараз про це мало згадують… Микола Анаталійович - дуже чуйна людина. Допомагає людям, допомагає церкві. Недарма люди вибрали його і депутатом і старостою церковної общини. Організовує односельчан захищати інтереси громади. Завдяки йому ремонтують приміщення 

храму у селі.» Життєва позиція Миколи Дударя є прикладом для багатьох колег, односельців, звісно ж, сина.

 

Молодший Дудар, Андрій Миколайович, є випускником Малинського лісотехнічного коледжу та Житомирського державної агроакадемії. Чи бути лісівником – сумнівів не було, адже «з малечку ходив із батьком у ліс, дивився як він працює». Отож, як отримав спеціальність, одразу пішов на роботу – опікуватися сусіднім із батьковим обходом (попередній лісник саме пішов на пенсію). «Батько, - зізнається Андрій, - завжди дасть пораду, спираючись на свій досвід. А я допомагаю  йому засвоювати нові форми електронної звітності. Що для мене найскладніше? Літо - спека, посуха. Постійна тривога – не доведи, Господи, пожежа! Тому я дуже радію дощу! А найкраща пора для мене, як лісівника, - це коли лежить сніг».

Їх лісові обходи у Ворсівському лісництві межують по річці Візня, не перетинаються; вони незалежно вирішують свої виробничі завдання, хоч роблять одну ЛІСІВНИЧУ справу. Вони – колеги, однодумці, РОДИНА.

Go to top
web site developer Bagnyuk Vitaliy https://vk.com/genowa